Податковим кодексом України (надалі – ПКУ) єдиний податок четвертої групи визначається одним з механізмів підтримки аграріїв, який має унікальні нюанси та специфічну судову практику з питань оскарження дій ДПС.

Це пов’язано з тим, що аграрний сектор є одним з фундаментальних для економіки України, саме тому держава сприяє його ефективному функціонуванню.

Платниками єдиного податку четвертої групи зі спрощеною системою оподаткування є юридичні та фізичні особи – підприємці (надалі – ФОП), які є сільськогосподарськими товаровиробниками, критерії відповідності яких для можливості обрання та перебування на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок 4 групи) визначено у п.п. 4 п. 291.4 ст. 291 ПКУ. Правові засади цього питання закріплено в Главі 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розд. XIV «Спеціальні податкові режими» ПКУ.

Аналізуючи положення застосовних норм ПКУ, можна дійти до висновку, що критеріїв відповідності для ФОП визначено більше, ніж для юридичних осіб. Цей нюанс випливає з того, що для здійснення ФОП діяльності відповідно до Закону України «Про фермерське господарство», йому при державній реєстрації, крім заяви, необхідно подати і договір (декларацію) про створення сімейного фермерського господарства. Типова форма такого договору затверджена наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05 квітня 2019 року №177 (детальніше щодо питань реєстрації викладено в Листі Міністерство юстиції України від 25.11.2019 р. N 10575/8.4.3/32-19).

У зв’язку з встановленням особливого порядку обліку, звітності та реєстрації платників єдиного податку четвертої групи, наявні особливі категорії спорів з ДПС.

Предметом судових спорів зазвичай є визначення об’єкту оподаткування та скасування рішень з анулювання статусу платника єдиного податку.

Базою оподаткування для цієї групи платників податків є нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь чи земель водного фонду (п. п. 292 прим. 1.2 ст. 292 прим. 1 ПКУ). При цьому варто зазначити, що норми ПКУ не надають визначення цих понять, можливих їх категорій чи порядку набуття в користування земель, а тому на практиці велика кількість сільськогосподарських товаровиробників скаржаться на нерозуміння посадовими особами податкових органів норм земельного законодавства і, як наслідок, на неправильне визначення бази оподаткування.

Однією з поширених категорій судових спорів є справи з питань донарахування податкових зобов’язань з підстав використання платником податків нормативно-грошової оцінки однієї категорії земель, коли, на думку ДПС, вони фактично використовують за іншим призначенням, отже і вибір бази оподаткування є невірним.

При цьому, посадові особи ДПС не звертають увагу на належне доказування цих обставин у спосіб та порядок, передбачені нормами чинного законодавства, а приймають податкові повідомлення-рішення (далі – ППР) на основі власних припущень чи неналежних доказів. Зазвичай при прийнятті ППР орган ДПС використовує наявну у нього аналітичну інформацію та документи, надані органами місцевого самоврядування, забуваючи, що ані ДПС, ані органи місцевого самоврядування не уповноважені чинним законодавством України на здійснення функції контролю за правильністю використання земель громадянами та підприємствами.

Показовою тут є справа № 500/2430/18, предметом спору у якій було скасування донарахованих податкових зобов’язань. Підставою до заниження єдиного податку четвертої групи, на переконання ДПС, було використання позивачем категорії землі – «пасовища» для вирощування сільськогосподарських культур та незастосування при цьому під час сплати єдиного податку четвертої групи нормативно-грошової оцінки, як для одного гектара «ріллі».

У Постанові Верховного суду від 31.01.2020 у вищевказаній справі вказано, що суди обґрунтовано відхили посилання контролюючого органу на те, що позивач використовує вказані земельні ділянки за призначенням «рілля», оскільки в матеріалах як перевірки, так і цієї справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували той факт, що позивач використовував орендовані земельні ділянки за іншим цільовим призначенням, ніж це визначено офіційно уповноваженими органами (як-от акти обстеження земельної ділянки, які б підтверджували факти нецільового використання землі, тощо).

Аналіз, зроблений органом, який реалізує державну податкову політику, або ж відповіді органів місцевого самоврядування, на які посилався відповідач, не є допустимими доказами того факту, що позивач використовує угіддя за цільовим призначенням «рілля».

За приписами статей 188, 189 Земельного кодексу України, статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель, який здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами, не тотожний державному контролю та в будь-якому випадку не виключає необхідність фіксації саме органом виконавчої влади порушення використання земельної ділянки.

Таким чином, задовольняючі позовні вимоги платника податків, Верховний суд наголосив на необхідності підтвердження прийнятих рішень органами ДПС належними доказами, зокрема, документами органів, уповноважених на здійснення контролю за використанням та охороною земель.

Ще однією категорією судових спорів є спори з питань анулювання статусу платника єдиного податку та оскарження дій ДПС. Відслідковування правових позицій Верховного суду у цій категорії справ є важливим для платників податків, оскільки у разі виявлення контролюючим органом під час проведення перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності його критеріям, які надають право перебувати на спрощеній системі оподаткування, такому платнику можуть нараховуватися податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розд. II ПКУ.

Невідповідність критеріям, визначеним ПКУ, також має наслідком зобов’язання такого платника податку перейти на загальну систему оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому органом ДПС встановлено таку невідповідність.

Згідно ПКУ реєстрація платника єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі:

подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування;

припинення юридичної особи (крім перетворення) відповідно до закону ;

якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва юридичної особи платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків;

якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену ПКУ.

При оскарженні дій органів ДПС щодо скасування статусу платника єдиного податку 4 групи рекомендуємо також враховувати наступні правові позиції, сформульовані Верховним судом у цій категорії справ: 

1. Необхідно приділити належну увагу на формулюванні позовних вимог для повного та належного захисту порушених прав. Так, з Постанови ВС від 05.02.2019 у справі №805/206/17-а слідує, що найефективнішим способом захисту порушеного права платника при анулюванні реєстрації платника єдиного податку без належного оформлення рішення є визнання протиправними дій контролюючого органу щодо анулювання реєстрації платником єдиного податку 4 групи, зобов’язання останнього поновити реєстрацію платника єдиного податку 4 групи та підтвердити вказане видачею довідки про підтвердження такого статусу.

2. Наявність боргу станом на перше січня поточного року є підставою для відмови у набутті статусу платника єдиного податку лише для тих, хто вперше набуває цей статус, та не стосується випадків підтвердження статусу такого платника. Правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року по справі №804/2321/17, від 12 квітня 2019 року по справі №2240/2504/18 та від 23 вересня 2020 року по справі № 810/1586/16.

3. Невідповідність платника податків критеріям, які надають право перебувати на спрощеній системі оподаткування (пп. 4 п. 291.4. стю 291 ПКУ) можливо встановити лише при проведенні документальної, а не камеральної податкової перевірки (Постанова Верховного суду від 03 грудня 2020 року, справа № 200/9334/19-а).

Отож, підсумовуючи, єдиний податок четвертої групи має свої особливості справляння і обліку та вимагає від платників податків прискіпливого ставлення з дотримання строків сплати податків та щорічного підтвердження відповідного статусу. Недотримання цих строків та критерії відповідності може мати наслідки не тільки накладення штрафних санкцій, а й втрати особливого статусу платника єдиного податку 4 групи.

При оскарженні дій або рішень податкових органів рекомендуємо враховувати і актуальну судову практику з цих питань, що дозволяє спрогнозувати результати оскарження.[/vc_column_text]

[/vc_column][/vc_row]